9 березня 2014 року - 200 років від Дня народження Тараса Григоровича Шевченка (1814 - 1861),
українського поета, художника, мислителя
Шевченко залишив нам свої неоціненні духовні надбання — твори і світлу добру пам'ять про себе. Він пробуджував любов до своєї Батьківщини, кликав сильних на подвиги, вселяв у слабких надію і віру. Ми повинні завжди пам'ятати про генія українського народу.
"Він поет усього людства, - так сказала про Тараса Григоровича Шевченка відома англійська політична діячка Полін Бентлі. - Тарас Шевченко виходить за межі однієї країни. Його заклик до братерства й любові, до правди й справедливості, а над усе - до волі, має всесвітнє значення".
Підтвердженням цьому є той факт, що твори Кобзаря видавались за кордоном понад 300 разів і перекладалися на 147 мов світу. Творчість Т.Шевченка майже вся стала якщо не піснею, то джерелом для створення опер, балетів, кантат, сюїт тощо. Вдивовижу факт, що не має аналога в світовому письменництві: на 240 шевченкових творів, які становлять його "Кобзар", композиторами складено понад 500 музичних творів. У світі зведено більше ніж 450 пам'ятників Тарасу Шевченку, зокрема в США (Вашингтон, Керхомксон), Канаді (Вінніпег), Італії (Рим), Аргентині (Буенос-Айрес), Бразилії (Прудентополіс), Франції (Париж, Тулуза-Мірга). С мала планета "Кобзар" - її відкрив 20 грудня 1976 року український астроном Микола Чорних.
"Він був сином мужика і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури, - так писав І.Франко у своїй "Присвяті" Шевченкові.
Народився майбутній поет у с. Моринці на Київщині, у сім'ї кріпаків. 1822 р. пішов "у науку" до дяка у с. Кирилівка.
По смерті матері (1823), а згодом і батька (1825), Тарас сповна пізнав сирітську долю. Наймитував, виконував обов'язки козачка у панських покоях П.Енгельгарда, потай малював. 1831 року Енгельгард виїхав до Петербурга, помандрував туди з панським майном і Тарас.
Доля Тараса Шевченка упродовж багатьох років була тісно пов'язана з Петербургом. Петербурзький період життя загалом становив 17 років. Тут його визволено з кріпацтва, промайнули юнацькі роки, тут він навчався в Академії мистецтв, сформувався як художник і поет.
Заняття в Академії поступово відсунулись для нього на другий план. Чимдалі більше часу займала літературна праця. Євген Гребінка, який високо цінував перші вірші поета, надрукував їх у збірнику "Ластівка". 1840 року з'явився "Кобзар'", час виходу якого у світ І.Франко вважав епохальною датою у розвитку українського письменства.
Вміщені у невеликій книжечці, на 114 сторінках, 8 поетичних творів одразу ж лягли на серце українського народу.
Поет мав нагоду побувати в рідному краї, подорожував по Київщині, Полтавщині, Чернігівщині, Поділлю, Волині. Саме у 1843-1845 рр., коли Т.Г.Шевченкові виповнилось 30 років, творчість його досягла свого апогею. Ці три літа стали спалахом поетичного генія Кобзаря. Тоді було створено такі поетичні шедеври, як "Розрита могила", "Сон (Комедія)", "Сліпий", "Наймичка", "І мертвим, і живим…", "Псалми Давидові", "Єретик" - всього 23 вірші й поеми.
У розквіті творчих і фізичних сил 33-річного Тараса Григоровича було заарештовано.
І знову опинився Шевченко у Петербурзі, вже як в'язень каземату III відділення царської охранки у справі "Про Украйно-Слов'янське товариство. Про художника Шевченка". Гнівні рядки Шевченкових поезій "Сон", "Кавказ", "Заповіт", "Три літа", знайдені у нього при арешті, стали приводом до ув'язнення без суду і слідства.
В Оренбурзі, Орській фортеці, Новопетровському укріпленні (нині Форт Шевченка) проходили роки принизливої муштри. Та десятилітня служба із забороною "писать и рисовать" не знищила ні поета, ні художника. Шевченко вижив морально й фізично. Лірика каземату і часів заслання ("Неофіти", "Юродивий", "Осії. Глава XIV", "Титарівна", "І виріс я на чужині", "Якби ви знали паничі", "І золотої й дорогої") - то найвищі вершини поетичного духу.
Лише 21 липня 1857 року завдяки невтомним клопотанням друзів Тараса Григоровича, а, головним чином, внаслідок нового революційного піднесення, стало можливим звільнення поета.
Ще два тижні бюрократичної тяганини й нарешті 43-річний поет, який за все своє життя прожив на волі лише десять літ, а встиг за цю мить часу започаткувати нову епоху в літературі, ступив на палубу пароплава "Меркурій", який доставив його в Астрахань. Ще півроку неволі додав Шевченкові Нижній Новгород - мусив чекати дозволу на в'їзд до Петербурга під нагляд поліції.
Повернувся на свободу мученик, якому судилося перемінити свою батьківщину з Малоросії в Україну.
Його чекали побратими Микола Костомаров, Семен Гулак-Артемовський, Пантелеймон Куліш та багато інших.
Почався найкоротший, тривалістю всього чотири роки, зате дуже інтенсивний і високий, натхнений мистецьким рівнем, період творчого життя Шевченка.
Він бере участь у виданні журналу "Основа". 1860 р. втретє виходить "Кобзар" українською мовою та у перекладах російських поетів. Двома накладами надруковано альманах "Хата" з дев'ятьма новими поезіями під редакційною назвою "Кобзарський гостинець". Останнє прижиттєве видання Шевченка - "Буквар південноруський" 1861 р., який він видрукував власним коштом для українських недільних шкіл, щоб поширювати в Україні.
Митець серйозно зайнявся гравіруванням. За успіхи в цьому мистецтві йому було присвоєно звання академіка.
Здавалося, творчі сили Шевченка невичерпні, та далися взнаки роки заслання, підірване здоров'я.
Вірші останніх місяців життя поета вражають трагізмом і безнадією, почуттями, яким раніше душа поета чинила опір ("Якби з ким сісти хліба з'їсти…", "Не нарікаю я на Бога…", "Чи не покинуть нам, небого").
Помер поет 10 березня 1861 року самотнім, не здійснивши навіть природньої людської мрії про сімейний затишок у власному домі.
Проводжав Шевченка в останню путь мало не увесь літературно-мистецький Петербург. Через два місяці, виконуючи заповіт поета, друзі перевезли тіло в Україну й перепоховали на Чернечій (тепер Тарасова) горі.
Спадщина Т. Г. Шевченка.
Літературна:
240 поезій з них — понад 20 поем, драма «Назар Стодоля», 20 повістей (до нас дійшли 9); щоденники; автобіографії, фрагменти двох незакінчених драм.
Оригінали більшості творів Шевченка зберігаються в Інституті літератури НАН України.
Твори Шевченка перекладені приблизно 100 мовами світу.
Мистецька: Шевченко-художник.
210 акварелей, передусім пейзажів; 150 портретів, з яких 43 — автопортрети; 27 офортів, з яких 6 — серії «Живописна Україна»; понад 230 олівцевих рисунків ландшафтів України; ескізи, етюди, начерки — на 360 сторінках рукописів та альбомів.
Цитатні висловлювання про видатного українського митця.
• Своєю мелодикою, ритмічною віртуозністю поезії Шевченка створюють авторові славу одного з наймузикальніших поетів світу. У своїй стихійній силі творця він, здається, не хотів знати ніяких законів, крім тих, що диктували йому його власна мистецька інтуїція, сила задуму, вогонь темпераменту (О. Гончар).
• Шевченка не без підстави називають революціонером художньої форми, вказуючи на те, як сміливо відходив він од літературних канонів... Вроджене чуття прекрасного, чуття гармонії підказувало художникові ті шляхи, щоб, незважаючи на притиски,... нести людям своє свіже, вільне, справді розкріпачене слово (О. Гончар).
• Шевченко як поет — це був сам народ, що продовжував свою поетичну творчість. Шевченкова пісня була сама по собі народною піснею, яку міг заспівати тепер увесь народ, яка повинна була вилитись з народної душі відповідно до стану сучасної народної історії (М. Костомаров).
• Душа Шевченка до того ступеня насичена народністю, що всякий, навіть посторонній, запозичений мотив приймає в його поезії українську національну закраску.
• І не те важне, що вірш його складений з боку поетики, як і не те, що Шевченко йшов інтелектуально в перших рядах з мислителями свого часу, а надзвичайно важне те, що вірш його є пам'ятником органічної української культури, що він виростає з питомо національного ґрунту (Є. Маланюк).
• Органічність Шевченкового фольклоризму, мабуть, не знає собі рівних в історії світової літератури. Органічністо продовження, розвитку закладених у народних піснях художніх можливостей — аж до творення нової якості (М. Коцюбинський).
• Геніальна творчість і життєвий шлях Т. Шевченка, що еволюціонував від кріпака до академіка, врешті, набагато більше — до речника етнонаціонального буття та консолідатора українського етносу, зробили його символом українства й одним із найпотужнішим чинників у формуванні українських державних інтересів (М. Жулинський).
• Муза у Шевченка жива, конкретно-відчутна, уявленна. Вона саме українська. Вона багатолика, мінлива і водночас стала у своїй життєдайності й святості (В. Пахаренко).
• Поезія Шевченка безперечно вкорінена в міфі, тобто в українській народній творчості. Поет трансформує цей міф, створюючи на його основі літературу (Р. Харчук).
• В гневе он как пророк, в смирении как апостол; его ласка переходит в молитву, его кротость — в подвиг любви и прощения; каждое чувство он доводит до пафоса и религиозен в каждом своем слове: иным и не может быть великий национальный поэт жрец и жертва своего народа, облагородивший, возвысивший, претворивший в красоту и святыню все, что создала его родина (Корній Чуковський)
• Кобзар відродив і повернув рідному народові Слово, пішов за це Слово на хрест, спокутуючи десятиліттям каторги, стражданням й смертю «первородний» гріх свого народу — гріх покори, безмовності, переверництва (О. Кравчук).
• Шевченко досяг унікальної позачасової співзвучності зі свідомими й несвідомими почуттями народу (Г. Грабович).
• Мистецька спадщина Шевченка, глибинно прочитана у зіставленні з літературою, може підняти завісу над рухом його творчого мислення (/. Вериківська).
• Мистецтво стало для Шевченка головним інструментом — раз і назавжди інтуїтивно обраного формою духовного і практичного освоєння дійсності, що відкривала перед ним найбільше можливостей на шляху до розуміння світобудови (Л. Генералюк).
• «Кобзар», ся маленька книжечка, відразу відкрила немов новий світ поезії, вибухла мов джерело чистої холодної води, заясніла невідомою досі в українському письменстві ясністю, простотою і поетичною грацією вислову (І. Франко).
• Шевченко прекрасно розумів, що таке збірка поезій, певні зусилля прикладав, щоб надати їй суцільності, умів подати першу поезії «Кобзаря» як ключ до нього (М. Зеров).
• Шевченкові ніколи не доводилося вигадувати, про що писати, розмірковувати над темами своїх віршів, бо належав до тих творців, які пропускають через своє серце стогін народу, які лишаються з ним до останніх хвилин життя (О. Коваленко).
• У своїх релігійних поглядах Шевченко йде за народною мораллю, в якій бере верх любов до ближнього, пошана до батька-матері, вшанування материнства, пошанівок рідного слова (М. Федунь).
• Сьогодні Україна, без перебільшення, постала на шевченківському моноліті духу, думки, слова (М. Жулинський).
• Шевченко — єдиний поет-художник в усій світовій культурі, який врятував націю від винародовлення в умовах колонізації (М. Жу-линський).
• Шевченкові належить виняткова роль у формування української національної ідеології; надавши українській мові статусу мови літературної, він тим самим заклав основи модерної української літератури, а в широкому значенні — базу під українську національну ідентичність (М. Жулинський).